?

Log in

No account? Create an account
moral_monitor

moral_monitor


Мониторинг деятельности Комиссии по Морали


Previous Entry Share Next Entry
Сергій Жадан: ПРАВО НА ПОРНОГРАФІЮ
не палим щи
anarchy_in_u_kr wrote in moral_monitor
Проблема населення в тому, що воно дивиться телебачення й не користується інтернетом. Відповідно, все найцікавіше проходить повз нього. Скажімо хто, крім блогерів та купки лівих активістів, звернув увагу на акцію луганського художника Олександра Володарського, котрий під стінами Верховної Ради імітував зі своєю напарницею статевий акт, протестуючи в такий спосіб проти дій національної комісії з питань захисту суспільної моралі? Ніхто не звернув. Та й самі блогери в оцінках дій концептуалістів розділились на два ворожих табори – одні стверджують, що акція є естетично невиправданою (відповідно, 4 чи 5 років, котрі світять луганському митцю, якось і не обговорюються), інші натомість рішуче відстоюють своє право оголюватись де завгодно і коли завгодно. Широкі ж народні маси знову залишились поза контекстом, оскільки інформаційні потоки в Україні є чітко регульованими й населенню не так легко отримати доступ до інформації, як того хотілося б блогерам. Так чи інакше, намагаючись тепер допомогти художнику, котрий очікує на судове засідання, майже ніхто й не згадує проти чого він, художник, протестував, імітуючи цей свій статевий акт. А даремно не згадує.
Адже річ не в «мінтовському свавіллі», і не в конституційному праві громадян України безкарно імітувати статеві акти (до речі, чому лише імітувати?) на очах народних депутатів. Річ, за великим рахунком, навіть не в національній комісії з питань захисту суспільної моралі, чия активізація є показовою, проте не визначальною.

Річ у тім, що так чи інакше в суспільстві відбувається фатальне «зповзання вправо», і сьогодні оборзілі дії нацкомісії, спалення київської галереї, чи, зрештою, посилення націоналістичної риторики на державному рівні виглядають цілком унормовано й послідовно. Глобальність проблеми не в забороні тієї чи іншої книжки та арешті того чи іншого концептуаліста. За сприятливих умов і нормального правосуддя (хоча де вони – ці умови і це правосуддя?) завжди можна відсудити своє право на порнографію, чи те, що вони порнографією вважають. Глобальність у тому, що численні заборони, цензурування та трактування сучасного мистецтва як хуліганської дії щоразу більшою кількістю громадян сприймаються як речі нормальні, більше того – виправдані й доцільні. Проблема в тому, що громадяни цієї країни не лише позитивно сприймають цензуру – вони її потребують і схвалюють. Відповідно, будь-яке протистояння з цензурними органами та будь-які протестні акції спрацьовують виключно на користь борців за мораль. Це гра в одні ворота, оскільки всі спроби концептуально й ліберально налаштованих ньюз-мейкерів при контактах із широкими народними масами апелювати до потреби громадянських свобод та до здорового глузду виявляються безнадійно неефективними – широкі народні маси не потребують громадянських свобод і не мають здорового глузду. Саме тому всі намагання інтелектуальних лібералів (чи ліберальних інтелектуалів) відстояти своє право на самовираження будуть розбиватись об намагання суспільства повернути собі цензуру, порядок і диктатуру. І, що найбільш насторожує, подібні суспільні намагання мають великі шанси на успішну реалізацію.

Проблема не в тому, що нацкомісія з моралі діє, проблема в тому, що вона може діяти набагато ефективніше, оскільки є направду небезпечним механізмом маніпулювання та обмеження в руках влади. І найгірше те, що коли влада надумає таки взятись за відновлення в країні «моральних законів та духовних цінностей», їй буде на кого спертись. Адже так чи інакше для великої частини вітчизняної інтелігенції тоталітаризм і ксенофобія є речами не просто прийнятними, а цілком логічними й єдино можливими. Можна лише тішитись, що до сьогодні ніхто по-справжньому не скористався з цієї потреби населення в «сильній руці» та «духовному відродженні». Інакше б спалена була ще не одна галерея і книгарня. Особливо ті, де багато читачів і добре продаються книги.

Сергій Жадан

Спеціально для Інтернет-видання «Критика політична» (Варшава)

  • 1
Стратегическая задача современного начальства состоит в дискредитации порядка пугалом тоталитаризма. Схема проста как валенок: вначале распускаем комиссию, а потом оправдываем бардак в стране тем, что "ну вы же не хотите ужасов сталинских репрессий?"
Комиссия играет роль очередной подставной утки / козла отпущения.

А что, эта самая комиссия действительно борется с БАРДАКОМ в стране? :) Что-то я сомневаюсь, что основные проблемы населения - это какие-то арт-акции и книги (которые основная масса населения не смотрит и не читает). А вот действительный бардак к сфере действия комиссии никаким боком не относится...

  • 1